Гримерка

Дмитро Тубольцев

Iнтелектуал з міцними життєвими та творчими позиціями, який готовий принести в жертву своє життя заради ідеї, істинний патріот України, людина, яка ще здатна до самокритики, знавець семи мов, талановитий артист і режисер визначив для себе певний життєвий канон: ніколи не програвати. Нащадок графа Тубольцева Дмитро Тубольцев розмірковує над творчими прерогативами сьогодення.
◗❱ Жан-Поль Сартр якось згадував: «У 32 роки я відчував себе таким самим старим, як світ». Ваше відчуття себе нині.

◗ Зазвичай, ми приречені шукати своїх співрозмовників і друзів серед тих, кого вже немає. Я завжди був прибічником розуміння вікової категорії внаслідок інтелектуальних здібностей, а не вікових цифр. Скільки мені років? Не знаю. Вічність. Принаймні, мій вік визначає минуле людства, бо я дуже цікавлюся історією.

◗❱ Чи можете Ви визначити Жульєна («Голубка») як «зайву» особистість в сучасному суспільстві?

◗ «Голубка» — квінтесенція змістовного життя Жана Ануя, його світогляду. Жульєн — не є героєм часу, так само як і колись Пушкін, Маяковський. Я вважаю їх пророками соціологічних явищ. Отож, у виставі я читаю вірші Маяковського, зокрема, коли Жульєн помирає. Він був приречений померти на самоті, так само, як і народився.

◗❱ Який із зіграних Вами персонажів є Вашим антиподом, а який дуже схожий на Вас за певними чинниками?
◗ Я завжди намагаюся бути адвокатом своєї ролі. Якщо розумію, що одразу не в змозі потрапити в імпровізаційний процес, повертаюся додому і починаю копирсатися в матеріалах, аби привласнити собі, а потім віддати те, що належить цьому персонажу. У мене ніколи не траплялося певного відторгнення. Інша справа, у мене можуть бути антиподами вистави. Тоді, конфліктуючи з режисером, я розумію, що у певній виставі той чи інший персонаж більш важливий для мене, ніж для власне режисера.

◗❱ Який драматург найточніше, найглибше відповідає Вашим духовним запитам?

◗ Альбер Камю. Відчуваю в собі багато точок зіткнення з його Калігулою. Саме тому мрію ще від 2000-го року здійснити постановку цього твору, де виступлю і в ролі режисера і актора. Мені вже 29 років. Завдяки цій виставі я спробую звільнитися від претензій до самого себе, так би мовити, відпустити себе самого.
Також моїм улюбленим автором є Максим Горький, адже він умів мовчати у своєму змістовному жалю.
Хорхе Луїс Борхес — велична людина, гідна поваги. Він навчив мене мислити. Коли я читаю його новели чи маргіналії з приводу наукових праць певних людей, вважаю їх за справжні драматургічні твори.
Та найгеніальніший драматург — це Альберт
Ейнштейн. Його теорія відносності — це п’єса. Зважте, яке величне поєднання. Наприклад, «Гамлет» і стисле пояснення Ейнштейна журналістові — що таке теорія відносності. «Уявіть собі, — сказав Ейнштейн, — дві волосини на Вашій голові — це багато чи мало?» — «Звичайно, мало.» — «А у Вашій страві?…» Так само і «Гамлет». Бути чи не бути: ти боїшся чи ти сміливий — і ставиш це запитання.

◗❱ Якби трапилася така можливість, з ким із особистостей минулого Ви б хотіли зустрітися?

◗ З Леніним, Ейнштейном і Спартаком. Це я визначив для себе ще з дитинства. До речі, саме завдяки Спартаку я став актором. У чотирирічному віці я вперше подивився фільм про Спартака. Оскільки я ріс без батька, мене виховувала мама, повторюючи: «Синку, так не можна робити, бо Спартак би так не вчинив». Взагалі, мене хотіли назвати Спартаком, та через дивний збіг обставин, назвали на честь дідуся — Дмитром. Потім, навчаючися у третьому класі, я зацікавився хімією та фізикою. Хотів створити «машину часу», аби допомогти Спартаку, щоб він не загинув. У нашій родині поглиблювали і плекали цю тему: зокрема, дідусь виготовляв мені обладунки. Згодом я познайомився з творами Борхеса, Реріха… А пізніше зрозумів, що не в змозі створити «машину часу» і взагалі, що це поняття відносне. Я вирішив зняти про Спартака фільм. Хотів вступити у ГІТІС. Був початок 1990-х років. Навчання було платне. Тому я прагнув, аби мене зарахували до десантно-штурмового батальйону, який мав відправитися до Югославії, аби заробити гроші для вступу у вишу. Та випадково дізнався, що в Києві є театральний інститут…

◗❱ З ким із акторів Ви б хотіли попрацювати на одному знімальному майданчику?

◗ Нині Роберт де Ніро є для мене ідеалом акторської гри. Колись на першому курсі акторського факультету я побачив його у фільмі «Мис страху». Відтоді критерієм якісної роботи для мене є зйомки, що відбуваються прихованою камерою. І хоча в деяких епізодах актор повторюється, проте, завжди бездоганний щодо обробки своїх персонажів.

◗❱ Чи існує нині взаємо-зв’язок між культурою та політикою?

◗ Так. Між ними відбувається тісний зв’язок, оскільки і в культурі, і в політиці важливу роль відіграє ментальність.

◗❱ Яке б Ви могли дати визначення сучасному стану української театральної культури?

◗ Нині вона перебуває в страшному занепаді. До театру глядач приходить не тому, що відчуває невідворотну потребу в цьому, а щоб відновити певний сентименталізм у своїй душі. Майбутнє українського театру за молоддю. Та якби ж вона прислухалася до досвідчених людей, але слухала себе і не боялася помилятися. Нині митці цікавляться новими віяннями і формами, проте, не наважуються змінюватися. Але життя — це одвічний розвиток. Я — завзятий прибічник Молодого театру, бо тут є порожнеча, з якої може щось народитися. Головне — тут відсутній запах старого, бо інакше ми приречені помилятися знову і знову. ●

Людмила Губенко

Все статьи номера