Режиссерская комната

«Муніципальний театр «Київ» — молодий театр з вражаючим майбуттям

«Театр було створено 2004 року, за рішенням сесії Київради від 26 червня 2004 року. Під час цієї сесії вперше в історії Київради в один день було прийнято рішення про створення двох колективів: «Малої опери» і «Муніципального театру «Київ». Нині колектив — товариство з обмеженою відповідальністю, де 51% статутного капіталу — від Київради і 49% — від колективу театру. Театрів такого типу у Києві, та й в Україні майже немає. Засновники театру — я, Невєдров Валерій Миколайович, мій друг і колега Тихомиров Анатолій Юрійович, заслужений артист України, головний режисер «Муніципального театру «Київ», а головний засновник — депутат Київради Прогнімак Олександр Володимирович. Він є драматургом, автором і керівником театральних проектів. Зокрема, він та Анатолій Крим написали п’єсу «Фракція», постановку якої було здійснено в нашому театрі.
Окрім того, ми давно плекаємо ідею, яку частково вже втілили, — створення в кожному районі міста, а їх десять, камерної сцени. Вже існують такі сцени у Дарницькому і Подільському районах. На черзі — Святошинський і Голосіївський. Наприкінці цього року розпочнеться велика реконструкція базової будівлі театру — кінотеатру «Краків», що на Русанівській набережній, 12.
Нині наш колектив —
це 112 людей. Сподіваємося, що завдяки реконструкції базової будівлі, наш колектив збільшиться вдвічі. Сьогодні акторський склад «Муніципального театру «Київ» — театру мюзиклу і драми — 42 людини. Також є балет і оркестр театру.
◗ «Ми познайомилися з Олександром Володимировичем Прогнімаком задовго до створення театру. Тоді існував наш антрепризний театр «Четверта стіна». Виставу «Ілюзія обману» (за твором Михайла Рєзанова, постановка Анатолія Тихомирова) грали в Молодому театрі. Запросили Олександра Володимировича разом з групою депутатів подивитися її. Вистава їм сподобалася. Після того відбулася розмова з депутатами. Вони запропонували на базі нашого колективу створити театр. Ми дуже здивувалися, адже, зазвичай, митці наближають здійснення цієї ідеї десятиліттями… Звісно, це нелегкий процес. Та дуже важливо, що ініціаторами створення театру Київради були власне депутати. Адже і у Київраді є люди, які щиро переймаються не лише власними, а й суспільними проблемами. Так сталося диво. За два роки після цієї зустрічі було прийнято рішення про створення театру.
Варто зазначити, що свого часу я і Валерій Миколайович брали участь у створенні Запорізького театру молоді. Тоді це був унікальний театр. Трупа складалася з молодих випускників Харківської та Київської театральних виш, а також з кількох акторів старшого покоління. Протягом 5-ти років наш театр став одним з найкращих в Україні. Нині Запорізькому театру молоді вже більше 20-ти років, його вистави сповнені високої театральної культури. Тому, зважаючи на цей досвід, ми вирішили повторити те саме й нині. Запросили випускників Національного університету ім. Івана Карпенка-Карого (курси Е. Митницького, Ю. Мажуги та М. Резниковича) та випускників Дніпропетровського театрального училища. Ми робимо ставку на молодь. Вважаємо, що наш театр повинен створити власну мову, відносини тощо.
Щодо репертуару. «Ілюзія обману» і досі є значною часткою нашого репертуару. Постановку вистави «Вечір із гарненькою та самотньою» за п’єсою Олега Єрнєва та скетчами Ханова Левіна здійснила випускниця Київського Національного університету ім. Івана Карпенка-Карого Тамара Трунова (майстерня н. а. України Е. М. Митницького). Виставу «Циліндр» за твором Едуардо де Філіппо здійснюватиме досвідчений режисер Костянтин Лінартович. Я працюю над п’єсою Михайла Рєзанова «Трофейна жінка», а Валерій Миколайович ставитиме «Поему екстазу» В. Крицького про стосунки Айседори Дункан і Сергія Єсеніна. Також у задумах — інсценізація роману «Ідіот» Федора Достоєвського. Також у театрі працюють талановиті та неординарні режисери Сергій Тихомиров-Соловей та Ігор Тихомиров. Дав згоду на постановку вистави і наш друг і сокурсник, знаний режисер Олександр Дзекун.
Візитною карткою нашого театру став мюзикл «Тарас Бульба» Неди Нежданої за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя (постановка та режисура В. Невєдрова та А. Тихомирова), який ми граємо на великій сцені СБУ. Ми пишаємося, що вдалося створити таку цікаву виставу, не маючи поки ані малої, ані великої власної сцени. Гадаю, наступний сезон ми розпочнемо як сталий репертуарний театр.

«Узаконена» неморальність
Чи варто лікуватися від власних «помилок»?
Нещодавно в «Муніципальному театрі «Київ» відбулася прем’єра феєричної трагедії «Задоволені собою» за п’єсою Жана Ануя «Антигона».
Дуже хочеться вірити, що в нинішньому світі переконання і свобода як категорії самоусвідомлення — це не лише вдалі поєднання слів, а певні визначення духовної цілісності людини. «Задоволені собою» — це, скоріше, діагноз тих, хто вважає себе не народом, а публікою, не нацією, а «громадянами світу», не диваками-особистостями, а рабами епохи, часу, моди… Ми всі пролітаємо, проходимо чи проповзаємо — хто як — свій життєвий шлях, заздалегідь визначений Всевишнім. Проте, можливість вибору цього шляху часто провокує нас на підміну понять. І тоді кінцевої зупинки дістаються власне жертви покаяння.
Художник-постановник вистави Тетяна Волошинова запропонувала глядачам віртуальний шлях у майбуття. Задник сцени — полотно з намальованими камінними сходами та колонами, з яких проростають гілочки надії. А спостерігає за нашим рухом Всевидяче око Правди та Істини.
Режисер-постановник Сергій Тихомиров своєю виставою потрапляє точнісінько в болісну ціль — залежність людини від сьогодення. Він намагається підняти глядачів над дійсністю і змусити розуміти, що відбувається з людьми. Питання свободи і самовизначення — це одвічна рефлексія людини на тотальну експансію її свідомості суспільством.
Однією з головних дійових осіб є музики (гурт «CLAP» — солісти оркестру театру) — Володимир Караман (бас-гітара), Лідія Сахарова (домра), В’ячеслав Кшапко (акустична гітара), які є душею вистави, створюючи її естетичну концепцію.
На кону у виконанні молодих акторів театру розігрується трагедія «Антигона». Кожен з них, виконуючи по кілька ролей, утворюють театр удавання. Контрапунктом — реалістично-психологічною тональністю дійства є діалог Антигони з Креоном, а також діалог Антигони зі стражником, який у виставі набуває більш метафоричного наповнення.
Креон (Андрій Федінчик) — тиран з «несвідомим інстинктом» влади. Актор намагається виправдати «відсутність» власної думки персонажа, адже вчиняє виключно за вимогами обставин, що складаються. Проте, сповнений суперечливих почуттів, він не утримується на висоті людськості, а повертається до «узаконеної» неморальності, прирікаючи на смерть племінницю.
Ірина Скрипнікова — Антигона — створює образ героїні, яка зрозуміла і впевнено укріпилася на позиції власної мужності. Персонаж актриси — цілісна особистість, яка боїться засоромити власну душу, і, навіть ціною власної смерті, стає на шлях людської досконалості — не зраджує власним переконанням. Адже людська совість нині — занадто дорогий, ні, навіть безцінний привілей.

Все статьи номера