Пойди в театр

Танок життя, пристрасті і смерті

«Майже вистава майже
за Піранделло, або Танець смерті»
Режисер-постановник Владислав Троїцький
Світло — Марко Галаневич
У виставі беруть участь: В. Міненко, С. Смирнова, Р. Хазіпова, С. Мельник, В. Литвиненко, Я. Соколова, А. Приймак, Д. Ярошенко, І. Постолов, К. Вишнева, Р. Ясіновський, Д. Костюминський, Н. Біда,
О. Олійник, Н. Зозуль, Д. Рудиченко, Б. Рибачок (фортепіано), Ю. Миронова (валторна).

Центр сучасного мистецтва «Дах», відомий у народі як театр експериментальний, звик дивувати свого глядача. По-перше — «вішалкою» (як сказав би Станіславський), де залишається не тільки верхній одяг, але й взуття: здебільшого чорне і запилене, воно змінюється на веселі різнокольорові мокасини, пухнасті капці із квіточками або ж з очима і вушками. І вся ця різнобарвна хвиля прямує до «дивного по-друге» — затишної вітальні із диванами, пледами у клітинку, фотографіями з вистав, антикварними елементами інтер’єру, живими зеленими папугами, великими черепахами і квітами.
По-третє, незвичними є і назви вистав, і самі вистави. Так і зараз: відвідувачі театру, відірвавшись від «зеленого кутка» вітальні і щільно притулившись одне до одного на дерев’яних лавах, мають побачити «Майже виставу майже за Піранделло, або Танець смерті».
...Очі поволі звикають до темряви, розрідженої плямами свічок. Рухомий фрагмент білої стіни із асиметричним вікном... Тапер за чорним піаніно поступово перетворює легку мелодію на нотний стогін, який вибухає шаленим сопрано. І починається чорно-біло-червоний танок смерті, життя і пристрасті.
Навіщо людина живе, коли знає, що помре? У чому сенс такого життя? Чи має людина волю і мудрість? Або ж вона — просто самиця чи самець, якими легко оволодівають божевільні пристрасті?
Ці одвічні, риторичні, знесилюючі запитання набувають трагедійного, відчайдушного, фатального характеру, злітаючи з вуст іще зовсім молодих виконавців. Зображуючи тваринну пристрасть як основу основ, божеволіючи, втрачаючи найдорожче, зазираючи в обличчя смерті, герої вистави ніби відкривають, усвідомлюють жорстокі істини життя. Але молодість, чистота, свіжість, надія акторів немовби протиставляються вчинкам їхніх героїв.
Скрізь ледь помітні промені прожекторів граційно рухаються у часі і просторі спокусливі жінки у чорних і червоних сукнях. Зустрічають мужчин — із темними, майже божевільними поглядами, диким темпераментом. Це — така собі концентрація Італії: п’янкої, спекотної, засмаглої, солоної від моря. Танкам тілесного кохання не буде краю: тонкі ніжки дерев’яних стільців ніби проштрикуватимуть жінок, які простягатимуть до коханців порожні відра, підсвітлені з середини теплими, мерехтливими вогниками, — знак жіночого родючого начала, яке чекає на задоволення, вдоволення і наповнення. Наповнення життєдайною водою з чоловічих рук — надія на зародження нового, кращого життя. Адже саме продовження себе у новій людині є сенсом існування людства. Тому ця червоно-чорна вакханалія і закінчиться народженням дитини з лона матері-нареченої. Біль, гріх, хвороба, смерть знесилюють нас. Але світле народження варте зусиль, і воно вилікує рани.
Цей спектакль можна сміливо рекомендувати так званим театральним гурманам. Концентрація знаків, символів — звукових, зорових, пластичних — на кожну хвилину вистави величезна. Але ця «перенасиченість» не обтяжує, не уповільнює темп. Навпаки, перетворює виставу на фейєрично-демонічне дійство, спостерігаючи яке краще не напружувати свідомість, а просто розслабитися і отримати чорно-біло-червоне естетичне задоволення.
Тож спробуйте завітати до центру «Дах». Дозвольте здивувати себе. Використайте шанс втекти від сірих буднів і поринути у світ контрастних кольорів, сильних пристрастей і відчайдушних учинків.

Мирослава ХОТКЕВИЧ

Луїджі Піранделло, італійський драматург, режисер, театральний діяч, лауреат Нобелівської премії, більше відомий широкому загалові як автор п’єси «Шість персонажів у пошуках автора», а київському глядачеві — своїми новелами, що за ними поставлено виставу «Трохи вина... або 70 обертів» у Театрі драми і комедії. У фокусі його уваги були проблеми «маленької людини», конфлікт реальності й ілюзій, які відтворювалися, зокрема, за допомогою прийому «сцени на сцені», принципів масок commediа de l’arte.

Все статьи номера