Речі-для-когось

Прем’єрою мюзиклу «Реггеді Енн» відкрив свій ювілейний сезон ТЮГ на Липках. Незвичне звучання імені головної героїні дуже швидко компенсується тим, що воно виявляється іменем ляльки, подарованої батьком (О. Ярема, В. Деркач) своїй маленькій хворій доньці; ляльки, котра, звичайно ж, оживає (як і решта іграшок) і відчайдушно, через усі можливі й неможливі перешкоди, намагається доставити Марселу (І. Руденко, О. Бутко) до лялькового лікаря — аби він врятував їй життя. Спадає на думку визначення В. Вульфа, яке він дав, щоправда, іншому мюзиклу, створеному за п’єсою У. Гібсона, «Двоє на гойдалці» — «дивовижно добрий та симпатичний спектакль, поставлений на високому професійному рівні».
Мюзикл «Реггеді Енн» справді добрий та щирий, якою і має бути вистава для дітей, хоча вона адресована не лише дітям, а й батькам. Її повчальний характер очевидний: адже батьки, руйнуючи власне сімейне життя, часто не особливо й зважають на своїх маленьких чад, для яких ця трагедія може мати фатальні наслідки. Інша справа, що за жанром це не мюзикл, а, скоріше, музична вистава, бо є певні нюанси у визначенні цих двох жанрів, які у цьому випадку очевидні. Тож те, що на банері на фасаді театру написано «мюзикл», а на афіші — просто «музична вистава», свідчить: сам театр ще не сповна розібрався, що ж таке йде на його сцені…
Але очевидно і те, що акторське існування в образній системі «Реггеді Енн» досить гармонійне. Справа не лише в тому, що, як відомо, саме маленького глядача обманути найважче. Знакова система вистави складна тим, що її події відбуваються у просторовому перетині реального та ірреального, у постійній трансформації останнього та ще й з втручанням у неї такого собі «казкового потойбіччя» в особах Генерала Жаха (О. Вілков), Юм-Юм (Л. Загорська, Т. Яресько) та Собаки (К. Попудренко). Внаслідок цього ускладнюється конфлікт, який загалом полягає у боротьбі Добра та Зла. І ні в чому немає константи, все мінливе та непостійне. З одного боку, очевидними негативними персонажами є Генерал Жах та його оточення (такий собі казковий Воланд із почтом), а з іншого боку — чим краща Мама (А. Горб, І. Стежка), котра у свідомості доньки асоціюється із відьмою; котра закарбувалась у її пам’яті словами: «Ти — зашморг на моїй шиї!», — адресованими батькові Марсели. Водночас, оточення Генерала колись, у іншому житті, було відданою собакою та ніжною пташкою, а мама у фіналі повертається до батька... Окремо слід відмітити сценографію М. Френкеля: ліжко Марсели перетворюється на човен, згодом — на гондолу повітряної кулі: речі «оживають», як і їх супутники, із «речей-у-собі» стають «речами-для-когось». У такій «подвійності» акторам ще й потрібно зіграти яскраву екстравертність своїх персонажів, бо чи можуть надовго замислюватись іграшки, для яких, до речі, режисером А. Артіменьєвим знайдено (а акторами вдало втілено) свої, особливі, риси. Приміром, голос Реггеді Енн (А. Александрович, І. Бєлікова) тембрує фарбою непідробної ляльковості; Бебі (В. Василюк), кумедно повзаючи по сцені у повзунку на зріст актора, постійно кричить: «Мама!» — допоки йому хтось не запхне до рота «пустушку». Та просто неперевершеним є О. Зорін у ролі робота-трансформера Енді, із складним пластичним малюнком ролі, який особливо не дозволяє «розслабитись», бо тоді розсиплеться вся тонка ілюзія (до речі, гнучка пластичність актора помітна у його ролях, у ролі Павлина у «Вовках та…» за О. Островським). Щоправда, коли Енді підбурює усіх знайти й застосувати бомбу, це вже звучить аж занадто актуально...
Та все закінчується щасливо: мати кидає свого «принца з машиною» (за словами батька — «того пацюка на роллс-ройсі») і повертається додому, Реггеді Енн рятує Марселу, віддаючи їй своє гаряче, сповнене любові лялькове серце, водночас продовжуючи жити у позамежному — для дорослих та безмежному — для дітей — світі. Маленькі глядачі побачать тут своє, дорослі, сподіваюсь, зрозуміють те, що в ній адресовано для них. Бо так і мусить бути у добрій сімейній виставі.

Ельвіра ЗАГУРСЬКА

Все статьи номера