Пойди в театр

Cидів-сидів — та таки ж висидів!

Ви бачили колись слона на дереві? Київський академічний театр юного глядача на Липках надає вам таку можливість — адже у новому спектаклі для дітей «Добрий Хортон» за п’єсою україно-американського драматурга Юхима Чеповецького у постановці Максима Михайличенка йдеться саме про такого дивовижного слона.

Неймовірну історію, яка трапилася з мешканцями джунглів, розповідають мисливці — Майкл (О. Зорін, В. Степаненко) і Сайкл (Р. Гофуров, В. Василюк). А все почалося з того, що необачній пташці Мейзі, котра мала висиджувати своє пташеня, закортіло відвідати вечірку на «Пальмовому пляжі». Не вигадавши нічого кращого, вона запросила слона на ім’я Хортон посидіти на яйці замість неї.
Як зазвичай, перша дія вистави, де відбувається знайомство глядача з героями, менш наповнена яскравими подіями. Та другий акт просто вражає буянням режисерської вигадливості — тут і весела пісенька бегемотиків (Т. Яресько, І. Бєлікова, А. Копйова, Р. Гофуров) та їхньої матусі місіс Беггі (Н. Трибун), по-сімейному тепла і зворушлива, і виступ самої Мейзі (С. Осипенко, І. Мирошниченко), такої собі леді з вищого світу, яку оточують папуги-папарацці, і особливо — цирк «Сімпомпоні»: його привезли на пальмовий пляж мисливці, які після зустрічі з диво-слоном перекваліфікувались у шоуменів. Тут танцюють диво-коні, а маг (О. Вілков) неймовірним ілюзіоном зачаровує не лише малюків, а й їхніх батьків. Та найбільше дивує всіх добрий слон Хортон (надзвичайно щира і переконлива робота А. Соміка), який весь цей час висиджував яйце необачної Мейзі, — і не стільки тим, що він при цьому сидів на дереві, а тим, що він врешті-решт о висидів!
Але тут я вже зупиняюсь і навмисно не переповідаю сюжет вистави повністю, аби заінтригувати потенційного глядача. Скажу лише, що у виставі все дійсно весело і захоплююче! Чого вартий хоча б Лемур (С. Супрунов) —він майже весь час спить на дереві в своєму гамаку, та інколи, прокидаючись, кидає дотепні репліки, викликаючи дзвінкий сміх дітлахів і дорослих!
Отже, ТЮГ продовжує дарувати глядачам свято, розігруючи для них веселі історії, а Максим Михайліченко — ставити щирі вистави про найцінніше: дружбу, взаємодопомогу, доброту. Коли згадати, що у попередній його виставі — «Порося, яке співає» — на дереві опинялося оте саме порося, то стає дуже цікаво: кого режисер зажене туди наступного разу?

Галина Терещенко

Все статьи номера